XXI Конференція «Голосу надії»: Утішайте народ… готуйте дорогу Господеві!

26-28 липня 2017 року в християнському таборі «Берізка» (с. Олександрія, Рівненська обл.) пройшла чергова місіонерська конференція «Голосу надії». На святковий захід з’їхалося близько 300 місіонерів, а також багато інших гостей. На жаль, значна частина співпрацівників, особливо з-за кордону, приїхати не змогла. Проте дехто з них передав свої відеопривітання конференції, зокрема — Віктор Дежнюк (США), Віктор Вознюк (Польща), Олександр Цибушкін (Росія) та інші.

Святкове богослужіння-відкриття почалося з молитви й проповіді заступника директора місії Віталія Оніщука. «Сьогодні є багато справді чудових архітектурних споруд, — зазначив він. — Але найважче будівництво — це праця з людьми. У професії будівельника дуже важливо дотримуватися усіх правил і норм. Але будівництво в сфері людської душі — найвідповідальніше. На нас покладене завдання — щоб Христос прийшов до людського серця, ми маємо приготувати Йому дорогу. Якщо проаналізуємо історію формування місії «Голос надії» — минуло більше 25 років — то побачимо, як Бог вибирав людей і посилав для цієї надважливої праці!»

Присутніх вітали директор місії «Світанкова зоря» Григорій Хомич, місцевий пастор Анатолій Яковець, директор місії «Добрий Самарянин» Ростислав Боришкевич, старший пресвітер Хмельницького об’єднання УЦХВЄ Ростислав Мурах, пастор місіонерського відділу церкви «Філадельфія» в Стокгольмі Раулі Лехтонен та інші.

«Ви приїхали з «передової», а ми тут, «в тилу», приготували вам місце для відпочинку, — сказав Григорій Хомич. — Написано: «Які гарні ноги благовісників…» Це — ваші ноги. А наші руки — у поміч для вас!»
«Нелегко знайти місіонера, — зауважив Ростислав Боришкевич. — Ще важче — знайти вірного місіонера!» Він закликав взяти приклад проповіді Євангелії з Ісуса Христа: Ісус постійно ходив (не сидів на місці), навчав (в першу чергу своїм прикладом) та зціляв недуги людей.

Ростислав Мурах залишив місіонерам три побажання: «По-перше, робімо те, що можемо! Бог ніколи не вимагає від людини того, чого вона не може. А коли робимо те, що в наших силах, Бог робить те, що нам не під силу. По-друге, залишаймося вірними своєму покликанню. Найбільша спокуса, яку я мав у своєму житті, — як би не вдаритися в бізнес! І по-третє, безперестанку моліться. Від піднятих рук залежить перемога на полі бою!»

«Нещодавно я зустрівся з молоддю в одному місці, — розповів місіонер із республіки Марій-Ел (Росія) Сергій Ярута. — Просять: розкажіть щось цікаве. Я став запрошувати на місію до нас, у Росію. Бачу — один за одним молоді люди стали зникати. Штрафи, поліція, протоколи — це звичні для нас реалії. В Україні — не так! Прошу вас, якщо почуєте, що нам стало дуже тяжко, то не осудіть, але прийдіть на допомогу!»

«Про місію «Голос надії» я вперше почув на початку 90-х, — сказав Раулі Лехтонен. — Весь цей час мріяв побувати на її конференції. І от через 20 конференцій мені це вдалося». Служитель закликав до молитви та місіонерського служіння в країнах Європи: «П’ятидесятницьке об’єднання Швеції, де я частково працюю, сьогодні вирішило активно піднімати християн до місіонерства в Європі. Є 750 млн. причин для цього — це населення сучасної Європи. 300 млн. з них — слов’янські народи, тобто майже 50% слов’ян. Це великий виклик для вас! Є етнічна група, за яку хочу попросити вашої особливої молитви. Це серби — вони одні з найменш досягнутих у слов’янській групі. Не зафіксовано жодної євангельської церкви серед них. Також закликаю молитися за Росію, де офіційно зафіксовано 140 етнічних груп, 40 з яких не мають Біблії своєю мовою. Люди запитують: «Якщо Бог такий великий, то чому Він не говорить до мене моєю мовою?» Я думаю, що це — наше завдання!»

Завершальну проповідь виголосив старший пресвітер Рівненського об’єднання УЦХВЄ Віктор Боришкевич. «Як так можна — залишити насиджене місце й поїхати, наприклад, у Хорватію? — почав свою проповідь єпископ. — Адже українцям більше властиво «окопатися» у своєму куточку… Місіонери, я вас не розумію! Місіонери, я вас розумію!» Служитель проповідував про важливість посвяти й самопожертви. «Одного разу виїхав вдосвіта з дому, ще темно-темно, — розповів Віктор Дем’янович. — Бачу, йде сестра. Кажу: «Сідайте, підвезу. Ви куди?» А вона: «У нас у церкві на 5:00 сестринська молитва». Тролейбуси, автобуси в такий час ще не ходять. Бабуся — за 7 км добирається пішки! Уявляєте? Господи, прости мені, лінивцю! Оце так подвиги, оце так старання! Якось приїхав в одну церкву, як завжди, привіз газети, літературу, роздаю. Одна сестра підійшла, каже: «Дайте мені побільше газет!» Кажу: «А ви де такі взялися?» Бо всі беруть по одній — собі додому, навіть сусідові не хочуть взяти. «Я, — каже, — була в єговістів і Бог дав мені покаяння. І те, що в мені було закладене там, залишилося!» Подумалося: «Боже, а що з нами робиться? З духовними п’ятдесятниками?» Сьогодні людей, з якими можна пообідати — набагато менше, ніж тих, з якими можна попостити. Але на дорозі нашого освячення не буває швидкісних ділянок. Ліфтів немає. Наші успіхи — адекватні нашій жертві».

Ранкова частина другого дня конференції складалася зі свідчень місіонерів Житомирщини, Луганщини.

Раніше ми проповідували на площах, із музичними гуртами — нас слухали 5 чоловік, жоден із яких після цього не приходив у церкву. Сьогодні ніхто не проводить масових євангелізацій, але люди йдуть, — розповів пастор церкви м. Сєверодонецька Олександр Руденко. — Але сьогодні нам не вистачає рук, вуст, щоб звістити про Христа, — продовжив він. — Коли почалася війна, на території, підконтрольній Україні, було 3 церкви. Тепер там 4 церкви й 9 місіонерських точок!»

Сергій Тарасюк, місіонер із Житомирщини, який регулярно відвідує зону АТО, розповів про різноманітне служіння в області та, зокрема, про працю з переселенцями. Так, завдяки біженцям утворилися церкви у Фастові та Коростишеві. «Ще задовго до початку війни в нас двічі звучало пророче слово: «Готуйтеся до прийняття переселенців! Якщо ви не приймете, то приймуть невіруючі люди, і Я їх благословлю за це!» — розповів служитель. «Для місіонера не так важливо мати матеріальний достаток, — сказав Івано-Франківський місіонер Іван Іванцюк, — як бачити спасенних людей, розуміти, що його служіння недаремне!» Тож служитель говорив про умови, необхідні для результативності: «Що робили апостоли в період між обітницею й пробудженням? — запитав він. — Вони однодушно перебували на невпинній молитві. Тобто вони чекали, але чекання буває активним і пасивним. Молитва — це активне чекання. І важливо, щоб місіонери молилися! Також необхідно пильнувати про власний духовний стан, щоб у нас проявлялися плоди духа. Ми як місіонери повинні поводитися краще, ніж інші люди!»

«Ми несемо людям Добру Новину, а вони нас ненавидять… Чому?» — таким запитанням почав виклад свого семінару вчитель Анатолій Кліновський. На основі євангельського сюжету про зустріч Ісуса Христа з жінкою-самарянкою він говорив про умови успішного благовістя. Зокрема він простежив, що Ісус спочатку проявив до жінки доброту, потім торкнувся складностей її життя, і лише після цього став провідувати Євангелію. Розмірковуючи над тим, як збільшити результативність служіння, Анатолій Іванович зауважив: «Ми можемо мати неправильні мотиви. Єдиний правильний мотив місіонерства — жертовна любов до людей! Місіонер — людина, одержима ідеєю спасати. Щиро любіть людей, яким ви служите!»

Після закінчення семінару всі могли поставити запитання. Одне із запитань: «Як охарактеризувати сучасне суспільство, з яким доводиться працювати місіонерам?» На це Анатолій Кліновський відповів: «Криміналізоване, секуляризоване, сексуалізоване, спіритуалізоване, матеріалізоване…» А Микола Синюк додав: «Заполітизоване й посаджене на голку новин. Сьогодні — час мужніх жінок і жіночних мужчин!» Ще одне запитання: «Як за сучасних реалій правильно працювати з молоддю?» Відповіді були такими: «Сучасна молодь втомлена від безцільного життя, тому потрібно залучати її до програм, які дають якусь ціль!» — сказав Анатолій Кліновський. «Відчувається все більший розрив між старшим і молодшим поколінням. Тому зі сторони служителів потрібно робити крок назустріч — зрозуміти, щоб допомогти!» — додав Віталій Оніщук. «Ми живемо в епоху відкидання абсолютів. Тому проповіднику важливо говорити не з позиції знавця істини, а з позиції шукача істини. Сьогодні актуальна не стільки Євангелія послання, як Євангелія стосунків!» — зауважив пастор Тарас Герасимчук. «Потрібно фокусуватися на двох речах: потреба людини й проблема людини», — доповнив Сергій Тарасюк.
Після перерви знову були свідчення місіонерів, а завершив ранкову програму проповіддю старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко. Служитель закликав жити по духу. «Проповідуючи іншим, не можна забувати про власну сім’ю й про себе самого, — зауважив він. — Можна роками служити пастором, місіонером — і бути плотським. Але в небо не ввійдуть плотські люди. Богу байдуже, чи ми єпископи, директори, місіонери з потрійним стажем… Ми народжені згори, але ще потрібно навчитися ходити по духу!» За словами Михайла Степановича, ознаки життя по духу — відсутність образи, заздрості, присутність вдячності, доброчинності, відчуття задоволеності, скромності тощо. Служитель закликав усіх працювати над власним характером.

Вечірнє богослужіння почалося проповіддю місіонера Олександра Мокієнка та закликом молитися за прояви дарів Святого Духа в служінні. Знову лунали свідчення з місіонерських полів. Служителі Полтавщини, які широко практикують молитву за зцілення, закликали хворих пройти до сцени — і всі присутні разом молилися за них. Михайло Роман почитав уривок із Нового Заповіту: «І безліч люду збиралась до Єрусалиму з довколишніх міст, і несли недужих та хворих від духів нечистих, і були вони всі вздоровлювані!» (Дiї.5:16). «Бог діє не через окремих людей, — сказав служитель. — Бог діє через Церкву! І ми приїхали на це місце не лише розказати свідчення, а й служити одне одному!» Він закликав місіонерів практикувати молитву за зцілення на своїх місіонерських точках. Завершилося богослужіння проповіддю про терпеливість старшого служителя Івано-Франківського об’єднання УЦХВЄ Юрія Веремія. «Терпеливість потрібна для спасіння, для стосунків в сім’ї і з іншими людьми, — зауважив єпископ. — Щоб зробити Ісуса Христа привабливим для людей, необхідно показати власні стосунки з Богом і щирість до тих, кому проповідуємо. Сьогодні люди шукають щось стабільне, на що можна опертися. І це — Церква, стовп і підвалина правди! Нехай усе гримить, двигтить навколо — а ти будь спокійний! Терпеливість — це мужньо перенести всі випробування, які ми зустрічаємо на шляху. Хай Бог зростить у нас цей плід духа — терпеливість!»

Ранкове богослужіння третього дня конференції вели служителі та місіонери Чернігівщини. Зокрема розповідали про важливість Божого помазання в служінні місіонера. Пастор із США Михайло Остапович у своїй промові окреслив три етапи богошукання: спрага душі за Богом, насичення душі та єднання з Богом.

Старший пресвітер Чернігівського обласного об’єднання Михайло Кукса у своїй проповіді зауважив, що в Писанні згадується дві професії, які ніколи не зникнуть, — це сіяння/жнива й проповідь Євангелії. «З тобою Бог, — підкреслив єпископ. — Ти не своє слово проповідуєш, а Його! Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відповіли цареві: «Ми служимо Богу!» Для них це було богослужіння! І, може, я чую грізний вигук імператора, і очі мої бачать розпечену піч, і вже усвідомлюю, що мене чекає… Але є Бог, Якому я служу, і Він вирішує мою долю! Він може спасти, а якщо й ні — я не залишу свого богослужіння. До печі юнаки служили Богу, а в печі Бог служив їм! Це — свідки, образи, які показують, що чекає нас».

Учитель Василь Попудник виклав семінар «Церква і служителі», у якому звернув увагу на актуальну церковну проблематику, зокрема: розділення на групи згідно з тим, кого обрали за лідера, неправильне ставлення до служителів, непорозуміння та вирішення конфліктів у світських судових інстанціях, неправильне ставлення до питань сімейного життя, неправильне користування духовними дарами, кризу авторитету служителів тощо. Служитель висвітлив причини церковних конфліктів зі сторони пресвітера й зі сторони пастви та показав шляхи до примирення.

Після закінчення семінару делегати ставили служителям запитання. Одне з найцікавіших стосувалося тези про те, що служителі потребують відпочинку й відновлення, яку згадав у своєму викладі Василь Попудник. «Що ви мали на увазі, коли говорили про «реабілітацію» служителів? — прозвучало запитання. — Де є такий «реабцентр» і як в нього потрапити?» — «Час від часу кожен служитель зазнає перенавантаження, сильної напруги, яка може мати різні негативні наслідки, — відповів учитель. — Тому йому просто необхідна відпустка — відпочити, побути з сім’єю. Служитель теж потребує душеопіки — від інших служителів. Особливо в такі важкі моменти. «Реабілітація» потрібна для того, щоб не допустити точки кипіння, загострення. Якщо ви відчуваєте, що вже на грані — звертайтеся до інших служителів, єпископів, не закривайтеся в собі».

Після перерви проповідував старший пресвітер Волинського об’єднання УЦХВЄ Михайло Близнюк. «Місіонери наближають прихід Ісуса Христа на цю землю! — зауважив він. — Ті, хто служить Христу, — особлива категорія людей. І Бог про них піклується по-особливому. Ніхто на землі так не піклується про своїх працівників». Єпископ наголосив на двох важливих моментах, про які не можна забувати служителю: найперше — служити самому собі, тобто піклуватися про власний духовний стан і йти по слідах Ісуса Христа, аби не збитися з правильної дороги.

До єдності закликав редактор газети «Голос надії» Юрій Троць. «Бог завжди хотів, щоб люди (Його народ) були однодушними й чинили Його волю, — сказав він. — Наша дорога — це не просто відрізок часу, не просто прогулянка. Насамперед — це ціль. Наша ціль — досягнення неспасенних душ, будування церкви. Але Біблія запитує: «Чи підуть двоє не домовившись?» Хай із цього місця ми не підемо з різними думками, почуттями — але, навпаки, відчуваючи плече один одного, спільність із дружною командою! Ісус Христос молився, щоб ми були єдині й щоб Небесний Отець благословив нас на нашу дорогу!»

Після свідчень та проповідей місіонерів заключне слово мав директор місії Микола Синюк. Єпископ проповідував на тему девізу конференції: «В пустині готуйте дорогу для Господа!» Він зауважив: «Місіонерство передбачає шлях з Ханаану в пустиню і далі — в Єгипет... І ми мусимо із нашої особистої глибокої внутрішньої пустині взяти цінні уроки! Адже перебування в пустині часто вимагає прийняття непростих екстраординарних рішень. Сам Ісус був Духом поведений в пустиню. Отже, всі ті ситуації, у яких ми опиняємося, обов’язково є підконтрольними Богу. Він має Свій план для нас! Наша перевага в тому, що з Його руки ніхто нас не вихопить! Бувають ситуації, коли не знаємо, як рухатися далі, у який бік дивитися; коли не знаємо, який завтра закон буде прийнято; коли не знаємо, як краще вчинити в конкретному випадку: заплатити штраф чи ще почекати? З тобою і в цій пустелі — Господь!»

Насамкінець було надане слово декану Київської богословської семінарії «Благодать та істина» Віктору Шевчуку, який розповів про нові навчальні програми. «Я згідний із думкою, що стадіонні та вуличні євангелізації сьогодні вже менш ефективні, а найбільш дієва — індивідуальна євангелізація, — сказав він. — Ми вже не один рік розробляємо програми саме в цьому напрямку. Називаємо їх: місія в професії. Перша така програма почалася ще в 2010 році — «Фельдшер-місіонер». Нещодавно з’явилася ще одна — «Учитель-місіонер». Якось я був у Третьяковській галереї і зупинився перед картиною «З’явлення Христа народу». Раптом екскурсовод приводить старшокласників і починає детально розповідати, як писалася ця картина, її сюжет, далі персонально про кожного з добрих трьох десятків персонажів — як кожен із них сприймає Христа. А потім каже: «Бачите, отут справа на картині є вільне місце? Це художник для вас залишив! А хто для вас Ісус Христос? А як ви його сприймаєте?» Я був просто в захваті — це був по суті виклад Євангелії на прикладі картини. Я зробив висновок: яка б не була професія, через неї завжди можна розказати про Христа!»

Музичний супровід конференції здійснювали хор «Церкви Святої Трійці» (м. Рівне), духовий оркестр із с. Рованці (Волинська обл.), гурт «Левит» (м. Луцьк). А також було чимало сольних виступів та колективного співу місіонерів.

Упродовж конференції неодноразово однодушно молилися за служіння в різних регіонах місіонерської праці, а також за конкретні потреби окремих місіонерів.

Дмитро Довбуш


     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів