Утворення та діяльність Всеукраїнського союзу християн євангельської віри пов’язане насамперед з ім’ям Івана Воронаєва. Його справжнє ім’я — Микита Черкасов. Народився він 16 квітня 1886 року в Оренбургській області у багатодітній родині козака Петра Черкесова. Закінчивши місцеву школу, працював писарем у станичного отамана. У 1907 році юнака забирають до війська і направляють у Туркестан, в містечко Казермес, для підготовки на унтер-офіцера.

На той час там активно працювала ташкентська баптистська церква. Микита Черкасов потрапляє на зібрання віруючих, приймає Ісуса як особистого Спасителя та через водне хрещення стає членом церкви. Там він познайомився з Катериною Башкіровою, яка навчалася у Ташкенті на акушерку, і згодом вони одружуються. Ставши євангельським християнином, майбутній офіцер повідомляє про це своєму начальству, заявивши, що надалі не може служити у війську, за що Черкасова відправляють в ізолятор. По дорозі туди Микита просить козака-охоронця дозволити йому відійти вбік за потребою. В той момент він чує голос: «Втікай!», що і негайно робить. Черкасов приходить до братів по вірі в Ташкент. Після молитов та роздумів, як бути далі, один із присутніх віруючих на ім’я Іван Юхимович Воронаєв пропонує Микиті свої документи. Саме під цим ім’ям майбутній релігійний діяч увійде в історію євангельського руху в Україні.

Микита Черкасов, тепер уже Іван Воронаєв, з молодою дружиною виїжджає до Іркутська. У місцевій баптистській церкві він пробує себе як проповідник. Тут народжується перша дочка Віра. У 1910 році молода сім’я переходить кордон і потрапляє в китайський Харбін, де зібралося чимало російських утікачів. Воронаєв розпочинає серед них духовну працю. Проживши тут близько двох років, Воронаєви, зважаючи на негативне ставлення влади Китаю до євангельських віруючих, вирішують емігрувати до США. Через консульство Японії родина добивається права на в’їзд в Америку — і у 1912 році прибуває у Сан-Франциско.

Іван Воронаєв

Іван Воронаєв у США виконує духовну працю, спочатку у Сан-Франциско, потім у Лос-Анджелесі, Сієтлі. Він працює благовісником, відкриває Російську баптистську місію, друкує журнал «Правда і життя». У 1917 році Воронаєв отримав запрошення на служіння пастора Руської церкви християн-баптистів у Нью-Йорку. Саме тут він впритул познайомився із п’ятидесятницьким вченням, про яке чув раніше і яке на той час набуло поширення не лише в Америці, але й у Європі.

Ще до приїзду Воронаєвих до Нью-Йорка тут була п’ятидесятницька церква, започаткована подружжям Роберта та Марії Браун. У 1919 році до них завітали двоє молодих дівчат — Анна Сірітс та Віра Воронаєва. На одному з богослужінь Анна отримує хрещення Духом Святим, на другий день — Віра. Цим випадком зацікавилася Катерина Воронаєва, і на одній із зустрічей з Браунами вона також отримала духовне хрещення.

Іван Юхимович не може обминути увагою ці події. Браун та Воронаєв бесідують на тему хрещення Духом Святим, вивчають Слово Боже. Як наслідок, Іван Воронаєв також переживає злиття Духа Святого. На першому ж богослужінні він ділиться своїми переживаннями з церквою, але не отримує повного розуміння. Він просить церкву відпустити його з миром. Разом із ним з неї вийшло до 30 чоловік.

Іван Воронаєв стає пастором Першої руської п’ятидесятницької церкви, змінює назву місії, у якій працював, на «П’ятидесятницьку російську місію». Деякий час місія та церква були незалежними, але згодом приєднуються до Асамблей Божих.

Родина Воронаєвих перед виїздом в Одесу, Нью-Йорк, 1920

 

У 1920 році Іван Воронаєв, прислухуючись до голосу Духа Святого та до пророцтв, вирішив повернутися в Радянську Україну для місіонерської праці. Владнавши справи в церкві та місії, Іван Юхимович 15 липня 1920 року залишає Сполучені Штати. Разом з ним їде група віруючих майже з двадцяти чоловік. Через два тижні корабель прибуває в турецький Істамбул. Після першої світової війни та революції сюди втекло багато росіян. Воронаєв зупинився на деякий час для праці серед цих людей. Так було шість місяців. Але, пам’ятаючи Божий заклик їхати в Росію, Воронаєв переїжджає в Болгарію, де знову ж таки працює на духовній ниві. В Болгарії (за іншими джерелами — ще в Туреччині) Іван Юхимович познайомився з групою адвентистів сьомого дня, які практикували омиття ніг перед хліболаманням. Це вчення сподобалося йому і пізніше стало однією з особливостей богослужбової практики християн євангельської віри в Україні.

Нарешті емігранти отримують від більшовицької влади дозвіл на в’їзд у Росію. Воронаєву вдається переконати підозріливих чиновників у тому, що він повертається як втікач від релігійного переслідування з боку царської влади. Разом з Воронаєвами повернулися родини Василя Колтовича та Данила Замри. Це сталося в серпні 1921 року.

Воронаєви зупинилися в Одесі. Родина часто міняє місце проживання. Спочатку Іван Юхимович знайомиться з віруючими місцевої баптистської церкви, але через чітку позицію щодо вчення про хрещення Духом Святим, яке не приймали баптисти, змушений розпочинати працю над створенням власної церкви. Перше богослужіння у приміщенні дому молитви, що розташувався у Сабанському провулкові, відбулося 12 листопада 1921 року. З часом пробудження поширюється по всій Одесі, околицях та області. Народжуються нові церкви, виникає потреба у їхній духовній організації. Тому в 1924 році Іван Воронаєв проводить перший п’ятидесятницький з’їзд. Він відбувся 3-7 вересня в Одесі, на якому був організований Обласний союз християн євангельської віри, хоча на зустрічі були представники й з інших областей України. Головою Союзу було обрано І. Воронаєва, його заступником — В. Павлова, скарбником — В. Колтовича, секретарем — М. Каца.

На кінець 1924 року п’ятидесятницькі громади були майже в усіх областях України. З 2 до 4 вересня Іван Воронаєв скликає другий одеський з’їзд ХЄВ. На ньому було прийнято рішення реорганізувати Обласний союз у Всеукраїнський союз ХЄВ. Після подання відповідних документів у державні органи, у 1926 році такий Союз зареєстровано і отримано дозвіл на проведення Всеукраїнського з’їзду. Він відбувся 21-23 вересня 1926 року в Одесі. На ньому були присутні представники церков з Уралу, Сибіру, Кавказу, центральних регіонів Росії. На цей момент у Союз входило 250 громад, у яких налічувалося близько 15 тисяч членів. Одеська церква нараховувала майже 400 чоловік. На цій зустрічі йшлося про велику духовну працю служителів на місцях, звучали розповіді про велике пробудження серед молокан та духоборів на Кавказі, про успіхи в Криму, Дніпропетровській, Кіровоградській, Херсонській, Миколаївській, Кам’янець-Подільській та Вінницькій областях. На з’їзді був затверджений статут Союзу ХЄВ. Для більш планомірної праці було утворено 10 обласних об’єднань церков ХЄВ, у які входили районні об’єднання. Лише протягом року після з’їзду проведено 23 районних з’їзди.

У травні 1927 року Воронаєв та Підлісний їдуть у Москву для реєстрації Всесоюзного союзу ХЄВ. 7-12 жовтня 1927 року відбувся 2 Всеукраїнський з’їзд ХЄВ, після закінчення якого 13 жовтня розпочав роботу Всесоюзний з’їзд союзу ХЄВ. На ньому були присутні 53 делегати з правом голосу. Присутні вислухали звіти та доповіді про стан справ у місцевих церквах, зокрема в Ташкенті, Брянській, Кубанській, Московській областях. У Правління Союзу увійшли: І. Воронаєв (голова), В. Павлов (заступник), Г. Понурко (секретар та скарбник).

1929 рік став поворотним у стосунках віруючих із радянською владою. Посилилася атеїстична пропаганда, розпочалося планомірне та жорстоке переслідування віруючих практично всіх конфесій. У різдвяну ніч 7 січня 1930 року в домі Івана Воронаєва роблять обшук, після якого господаря арештовують «до з’ясування обставин». «З’ясування обставин» закінчилося вироком — п’ять років тюрми суворого режиму. Катерина Воронаєва залишилася з шістьма дітьми (старша дочка Віра померла ще в 1928 році), найменшому з яких ледве виповнилося два роки. Іван Воронаєв більше ніколи їх не побачить…

Родина Воронаєвих (у центрі – мати Воронаєва Ольга Черкєсова), 1926

Арешти зачепили майже всіх служителів Союзу ХЄВ, так що Союз практично закінчив своє існування.

Покарання Іван Юхимович відбуває на Соловках, у таборі Чібю.

У 1932 році троє дітей Воронаєва, які народилися в США, із великими труднощами з допомогою друзів з-за кордону залишають Росію та виїжджають до Америки. А в березні 1933 НКВС заарештовує Катерину Воронаєву, залишивши найменших дітей на старшого Павла. Три роки заслання вона мала провести у Казахстані, в Караганді, тому просить тюремне начальство перевести її до чоловіка, в Чібю, і приблизно через рік отримує позитивну відповідь. У 1934 році через неймовірні труднощі трьом іншим дітям Воронаєвих вдалося перебратися до США.

У листопаді 1935 року закінчився термін ув’язнення Катерини Опанасівни, але вона залишилася біля чоловіка. Після його звільнення 18 червня 1936 року їм видають дозвіл на поселення в Калузі, неподалік Москви. А 16 жовтня Івана Юхимовича заарештовують вдруге. Цей період життя Воронаєва найменш відомий. Покарання відбував на будівництві Біломор-каналу в Маріїнську. Невідома навіть дата смерті великого служителя, ймовірно це сталося в 1941 чи 1942 році. Є лише документально не підтверджений переказ одного з в’язнів про те, що Івана Воронаєва охоронці зацькували собаками…

Катерина Воронаєва, залишившись без засобів існування, їде на батьківщину, в Туркестан, де влітку 1937 року її знову заарештовують. На волю вона виходить аж у 1958 році. Завдяки наполегливості дітей, християнських та політичних діячів США, у результаті особистих звернень до Хрущова під час його візиту в Америку, Катерині Опанасівні дозволяють у 1960 році виїхати до дітей у США, де вона через чотири роки помирає.

 

 

…У 1930-х роках місцеві церкви, які залишилися без Союзу і часто без служителів, опинилися у скрутному становищі. Переслідування зечепили не лише керівників, але й простих віруючих. Церкви, які залишилися, могли надіятися лише на власні сили та на Бога. Лише в 1942 році з дозволу німецької окупаційної влади п’ятидесятницькі церкви об’єдналися в Єпископальну Церкву ХЄВ. Г. Понурко, один з небагатьох старших служителів ХЄВ, які залишилися на свободі, шукає однодумців та помічників у праці об’єднання місцевих громад, серед яких з’явилася тенденція до відходу від Писання та небіблійних проявів у служінні. У 1942 році у П’ятихатках (Дніпропетровська область) відбувся з’їзд, на якому було проголошено про відродження Союзу ХЄВ. Керівну раду обрано в такому складі: Гаврило Понурко — голова, Афанасій Бідаш — перший заступник, Дмитро Пономарчук — другий заступник, Іван Піддубний — секретар. У пізніші роки діяльність Союзу було відроджено. Проведено велику праця з об’єднання місцевих громад, народжувалися нові церкви. Якщо у 1942 році було близько 200 громад воронаєвського напрямку чисельністю 5 тисяч членів, то лише протягом 1943 року до Союзу увійшло 152 церкви з 6600 членами. У 1943 році відбувся ще один з’їзд в м. Олександрії (Кіровоградська область).

У 1944 році відбувся з’їзд у м. Дніпропетровську. А весною 1945 року Г. Понурка арештували та засудили. А. Бідашу та Д. Пономарчуку випало вести переговори про об’єднання із створеним на той час Союзом євангельських християн і баптистів.