Розповідь Галини Берези – свідка Голокосту на Волині.

Посеред одного з полів села Городок, що на Волині, німці розстрілялиподружжя євреїв – батьків дівчинки Фріди, якій чудом вдалося вижити. Її врятувала сім’я Мосійчуків.

Історії порятунку єврейських дітей під час Другої світової війни розповідає донька Сергія та Віри – Галина Береза, очевидиця подій. Якось її батька та дядька змусили викопати яму, яку після розстрілу євреївзроблять могилою, а потім накажуть чоловікам зрівняти її з землею, щоби й знаку не було. Через певний час на тому місці орали, сіяли і молотили збіжжя. І це лише один із сотні трагічних епізодів, які залишилися впам’яті жінки.

Галині Березі нині 86 років, вона – дитина війни, жахи якої пізнала не з чуток. Жінка впродовж декількох років була депутатом Верховної Ради Української РСР, отримала звання героя соціалістичної праці, навіть очолювала сільську раду в селі Коршів.

Пані Галина народилася в багатодітній сім’ї в селі Городок Луцького району. Її батьки виховували 4 дітей: 2 синів та 2 дочок. Дівчинка в 5-річному віці стала очевидцем непростих подій Другої світової та післявоєнних років. Скрута супроводжувала всі сфери життя: «Життя було нелегким. Декілька сімей могли жити в одній хаті. Нашу родинупоселили в будинок німців, яких виселяли через війну. Після них залишилося й господарство, яке моїм батькам доручили доглядали. Із цього ми й жили», – розповідає жінка.

Геноцид євреїв під час Другої світової війни – поширене явище, якезгодом отримало назву Голокост. На момент нападу Німеччини на СРСР в Україні проживала найбільша частка єврейського населення серед країн Європи– близько 2,7 мільйона осіб. За різними оцінками загальна кількість євреїв Волині на початок Другої світової війни нараховувала близько 250 тисяч.

У ті важкі часи батьки Галини прихистили у своєму домі сім’ю євреїв із трьома дітьми. Однією з них була дівчинка Фріда. «У нашу хату потрапило подружжя із Луцька, яке зналося в кравецтві. Тоді, у часи бідності, одяг доводилося шити самим, а тому між татом і згаданою парою виникла домовленість: вони таємно житимуть у нас і шитимуть потрібнеубрання. Переховувати євреїв було небезпечним заняттям, через таку справу німці могли позбавити життя. Мої старші брати завжди перебували на сторожі: стежили за рухом транспорту та людьми. І ось одного разу хлопці побачили, як до будинку їхали німці на мотоциклах. Тодів хаті була моя мама, ми (усі малі), і згадана єврейська родина з 4 дітьми, бо до них ще прийшла їхня родичка – дівчинка 16 років. І тоді батьки цих єврейських дітей вибігли з хати для того, щоб завадити німцям знайти своїх чад у хаті. Одні німці побігли за подружжям, а інші – у будинок», – пригадує Галина Береза.

Пару застрелили на одному з полів села Городок. Донині їхні останкизнаходиться на волинській землі. Їхні дітки змогли врятуватися від загибелі дивовижним чином. У хаті залишилась маленька Фріда, яку посадили в колиску молодшої сестри Галини, і підліток Цюпа, яка сховалася в льосі під підлогою. А 16-річна Лея втікала полем з іншої сторони хати так швидко, що аж погубила взуття на дерев’яних підошвах. Про долю сина єврейського подружжя нічого не відомо.

«Рідна тітка зайшла перед цими подіями до нас і забрала мою меншу сестричку до себе, тож Фріду брати посадили в колиску замість неї. Ми знали, що нас також розстріляють, бо німці бачили, що євреї втікали ізнашої домівки. Солдати, які зайшли в хату, шукали там євреїв. Один із них пішов до льоху. Оглянувши, закрив його і польською сказав: «Niema nic!» (немає нічого!) Вочевидь, він прикрив дівчинку. Солтес (староста села), який разом із німцями обдивлявся хату також побачив ту дитину, але нічого не сказав. Вони обшукали все, не викрили дівчинки, яка сховалася вльосі і не розстріляли нас!» – відтворює спогади жінка.  

Цюпі, яка ховалася в льосі, й Леї, що втікала полем від німців, також вдалося вижити. Лея босоніж добігла до Одерад, звідти її переправили вЗатурці, де дівчинка опинилися в родині поляків та згодом емігрувала вПольщу. Цюпу, заховавши в снопі, доставили в Луцьк, а маленька Фріда залишилась у батьків Галини, однак перетримувати її стало небезпечно, адже мешканці села знали, що це єврейка. Тому під час Голокосту батько, дядько йтітка Галини здійснили спецоперацію щодо її порятунку. Було вирішено таємно підкинути її бездітним родичам – подружжю Ліксандру і Юлії Борисюкам, що проживали в селі Буяни.

«Батьки наголосили Фріді, щоб вона не признавалася, що є єврейкою. Уночі моя тітка, дядько й тато підводою поїхали з нею в село Буяни. Мама склала їй торбинку, куди поклала шматок хліба, щіпку солі та дала в руки кийочок. Коли везли дівчинку, то постійно наголошували, щоб вона казала, що є українкою. Коли ввечері привезли ту дитину, то поставили її під вікном хати Борисюків. Фріда плакала й кликала маму і тата, а мої батьки ховалися за хлівом і спостерігали за всім. Бездітне подружжя зглянулося над єврейською дівчинкою і приютило її в себе. Перед тим тітці приснився сон, як вона сама казала, що на їхню хату впала ясна зоря. Переховувати єврейку в себе було складно і Борисюкам, аджедіти в школі знали, що Фріда єврейка, а тому знущалися з неї. Через деякий час прийомні батьки дівчинки переїхали в Луцьк. Жили в одному з бараків у великій скруті. Ліксандр Борисюк невдовзі помер, тож тітці Юлі довелося виховувати Фріду самій», – ділиться деталями Галина Береза.

Тітка не мала достатньо коштів для навчання дівчинки в школі. Доля зводить жінку з бездітним євреєм Йосипом Савуливичем із Луцька, який пропонує матері-одиначці свою допомогу. Чоловік прихищає Юлію й Фріду всебе, займається вихованням дівчинки, допомагає з навчанням, годує та одягає, узамін тітка рядить його домом. Фріда, яку тоді називали ім’ям Іра, закінчила 10 класів, опісля вступила в інститут у Києві, а потім вийшла заміж та переїхала жити в Луганськ. Прийомна матір згодом перебралася до неї, де й прожила останні роки життя.

На початку 90-их років в Ізраїль почали виїжджати етнічні євреї з пострадянських країн, серед них були й Цюпа, Лея та Фріда. Остання уявлення не мала про долю своїх рідних батьків, сестри та брата, адже тітка Юлія так і не розповіла їй про те, хто вона і звідки родом, щоб ніхто не знав справжнього походження дівчинки. За певних обставин Галина дізнається адресу проживання Фріди і пише їй листа. У ньому залишає всі відомі їй подробиці біографії дитинства єврейки. Через тиждень жінка отримала лист подяки з Ізраїлю.

Можна тільки уявити, наскільки цінною для Фріди була інформація щодо історії її сім’ї. Між жінками зав’язалася дружба, яка триває донині.

У 2012 році Галина Береза отримала високу нагороду «Праведник світу»від ізраїльського уряду. Відзнака адресувалася її батькам – Сергію та Вірі Мосійчукам. Її волинянці вручив посол Ізраїлю Раувен Дін Ель. «Оскільки батьків уже немає, то нагороду вирішили вручити мені. Вважаю, що вся ця праця була здійснена Богом, адже і ми, і єврейські діти залишилися живими. Я змогла запам’ятати оповіді людей, щоби в майбутньому допомогти Фріді віднайти своє коріння. Так може вести Бог. Це не просто так відбувається, адже Господь має план для кожної людини!» – наголосила Галина Береза.

Жінка вважає, що порятунок батьками єврейських дітей позитивно вплинув на її долю, адже вона мала неабиякий успіх у своїй праці. Жінка 26 років працювала ланковою в колгоспі, де за сумлінну роботу її нагородили «Золотою зіркою» як героя праці. Колектив Галини поступово досягав успіхів у системі колгоспних ланок, а тому жінку обрали депутатом ЦК Компартії України та СРСР. А в 90-х роках вона на 4 роки очолила сільську раду в селі Коршів. Однак найбільшим її досягненням, як зазначає сама Галина, є пізнання Бога.

Період розпаду радянського союзу ознаменувався духовною спрагою всерцях людей. Атеїстичні часи викликали потребу у вірі, яка дарує справжній сенс життя. І саме в 90-ті Галина зустрічає на життєвому шляху християн, молитви яких спонукають жінку до пошуків істини. Вона починає відвідувати церкви християн віри євангельської міста Луцька і на одному з богослужіньприймає вірою, що Ісус Христос помер за її гріхи, а також кається у власних переступах. У 1996 році Галина Береза обіцяє служити Богу, приймає святе водне хрещення по вірі. І нині, через 30 років після цього моменту, жінкавизнає, що жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Віра в Ісуса подарувала їй надію на вічне життя в небі.

«Бути з Богом – це настільки цікаво! Спокійно можна відходити взасвіти. Ти не думаєш, що смерть – то страшно, адже йдеш до Батька! Так хочеться, щоб усі люди були з Богом і щоб закінчилась війна в Україні. Просімо в Господа милості, бо Він може зменшити людський біль, яким переповнений наш край!» – побажала наприкінці розповіді жінка.

Життя Галини Берези – це яскравий приклад того, що щирі пошуки Бога завжди винагороджуються. Віра в Того, Хто створив світ, дарував життя і спасіння від гріха, приносить у людське буття надію, опору й упевненість: щоб не ставалося, а Господь не залишить і проведе своїх дітей, часто навіть чудесним чином.

Щоб детальніше дізнатися історію життя Галини берези, можете переглянути відео за QR кодом.

Галина Фурман