Нікролог з слів дітей...
28 серпня 1957 року в сім’ї Федора та Надії Скаржинців, які проживали в с.Людинь на Рівненщині, народився син Микола. Він був 5-ю дитиною із дев’яти. Дитинство нашого тата було нелегким, оскільки народження випало на непрості часи: жили небагато, батьки тяжко працювали в колгоспі, і йому з раннього віку також довелося працювати. В таких нелегких обставинах ще в підлітковому віці його знайшов Ісус Христос, на чий поклик він відгукнувся, почувши звістку Євангелії від своєї мами, яка покаялася за декілька років до цього. У 1977 році вступив в Завіт з Богом через Святе водне хрещення.

Того ж року на сезонних роботах в Одеській області познайомився з дівчиною Галиною з с.Рудники Волинської області. Невдовзі , 26 лютого 1978 року, вони одружилися. Для проживання обрали село дружини. Через три місяці подружнього життя був призваний на 2 роки в армію, і перша донька народилася, коли він ще служив. Всього у їхній сім’ї народилось 6 дочок та 1 син, але, на жаль, життя однієї донечки обірвалося у віці двох років. Також Бог подарував їм 27 онуків.

Одразу після повернення з армії його обрали керівником молоді місцевої церкви в с.Рудники, а через два роки, у 1982 році, був обраний на дияконське служіння. У 2002 році Церква обрала його на служіння пресвітера.

Для того, щоб забезпечити багатодітну сім’ю, татові приходилось багато і тяжко працювати і на полі, і біля господарства. Працюючи з раннього ранку до пізнього вечора, все ж знаходив час для читання та співу. Крім духовної літератури, любив читати також класиків, твори яких пам’ятав ще з шкільних років та цитував аж до останніх днів життя. Особливе місце в його житті займав спів. З дитинства пам’ятаємо як в нашій хаті збиралася молодь, щоб поспівати християнських пісень. Любов до співу він прищепив своїм дітям та внукам. Навіть в час, коли тяжко працював у колгоспі, він після повернення з роботи по вечорах співав із нами. Тато продовжував співати до останніх днів свого життя. Напевно назавжди в пам’яті внуків залишиться його спів під час збирання картоплі на полі за тиждень до того, як він перейшов у вічні оселі. Також до останніх днів життя тато молився за всіх дітей та онуків, щоденно поіменно згадуючи їх у свої молитвах.

Був людиною скромною та невибагливою, не любив надмірної уваги до себе. До життєвих ситуацій підходив виважено та стримано, не поспішаючи із відповідями. Говорити любив нешвидко, розважливо.

Попри, на перший погляд, серйозний зовнішній вигляд, він був життєрадісним та веселим, знав та любив з гумором розказувати багато повчальних життєвих історій.

Протягом всього життя, ще з молодих років він мав труднощі із здоров’ям. Пережив не одну операцію, і хоч як би було тяжко, він завжди залишався спокійним, старався не показувати свою біль назовні і зазвичай на запитання: «Як почуваєтесь?» відповідав одним словом: «Отлічно!». Саме таким він і залишиться в нашій пам’яті назавжди! Так неочікувано для всіх нас, 24 вересня 2024 року, тато залишив цю землю і переселився до свого Небесного Батька, про що так часто нагадував в останні роки свого життя. Ми дуже сумуємо, але віримо, що прийде час і ми всі зустрінемось в небесах.
___________________________

Тату!!!

Невже ми більше Вас тут не побачим?

Я думав, як закінчиться війна

То ми усі з дітьми до вас приїдем

І разом порадіємо сповна.




Зустрітись в Рудниках в селі

Де ви мою дружину

Та мої батьки нас народили

Де виростали ми малі

У школі в клас один ходили




У церкві в хорі ми також разом співали

Служили Богу як могли,

І разом хрещення приймали

Такі чудові то часи були.




На шлюб благословіння в церкві

Тут в селі й наставлення приймали

Та в церкві Ви онуків – діток наших

У руках своїх благословляли.




Молились Богу Ви за нас

Коли коліна Ви схиляли

Хоч може вже утомлені були

Та у молитві нас, дітей, Ви не минали







Ім’я всіх по-порядку називали

До Бога кожного несли,

І так щодня десятки літ

Вже й наші діти підросли




І швидко вже повиростали.

І лиш тоді ми розуміти стали

Чому ім’я усіх своїх дітей

В молитві Ви не пропускали.




Бо ми цю естафету прийняли

Щоби молитви за своїх дітей нести

Та ім’я кожної дитини

В молитві перед Богом називаєм




Ми дякуємо, Тату, Богові за Вас

Що дав такого Тата він для нас.

Тепер нам тяжко, ми усі сумуєм

Так рано Ви залишили тут нас.




Але надія є!!! Смерть не кінець,

Христос Воскрес!!! Воскреснуть всі, хто вірить

І будемо ми вічно разом в небі там!

І думка ця усіх нас зараз кріпить.




Амінь.

_________





А час прийшов… із рідної домівки

Пішов в Небесний Дім татусик наш…

Не можемо в цей час ми не тужити,

Він добрим був, молився за всіх нас.




Він був терплячим, мудрим, роботящим,

Добрі поради нам не раз давав.

Розумним був, начитаним, прекрасним!

Любив він Бога, наче Авраам.




Ми вже скучаємо за Вами, тату!

Ми любим Вас, й любили кожен час,

Хай будуть ці слова лиш Вам на згадку,

Із болем відпускаєм в небо Вас!