Пастором Петро Мартинюк став у віці 25 років у нелегкий для християн час. Як і інші працівники на ниві Божій, стикнувся з різними труднощами та випробуваннями: залякуваннями, арештами та штрафами,  які нерідко були більшими за його заробітну плату. Попри все, він залишився вірним покликанню та служив людям як пастор церкви 43 роки. Сьогодні Петро Дмитрович Мартинюк має 94 роки. Із дружиною Олександрою виховав 8 дітей, має 54 онуки, 105 правнуків та 1 праправнука.

12 липня 1931 р. в селі Будки Волинської області в сім’ї Дмитра та Марії Мартинюків народився син Петро. Через війну він закінчив лише 4 класи, а у старшому віці став одним із перших у місцевості, хто покаявся. Відбулося його навернення після приїзду місіонерів у село, вони розказували людям про Ісуса Христа та Слово Боже. Юнак серцем зрозумів: сповіщається істина.

Бути пастором у той час – це наражати себе на небезпеку та повсякчас бути готовим до арешту. Тому й траплялись ситуації, що важко було знайти людину, яка б взялась за це служіння, як і сталося в Будках. Тоді запропонували пасторство 25-тирічному  Петру, оскільки він не був судимий, що було важливим аргументом для реєстрації церкви. Інші чоловіки категорично відмовлялися брати таку відповідальність, тому було вирішено погодитися на це служіння. Дружина Олександра, звичайно, спочатку була проти, адже майже всіх пастирів відправляли до в’язниць. Вона переживала за чоловіка та боялася, що залишиться з дітьми сама. Все ж таки, жінка прийняла рішення свого чоловіка та була йому підтримкою і вірною дружиною до останніх днів.

Перший арешт стався після відкритого проведення водного хрещення, тоді молодого пастора посадили на 10 днів за грати. Удруге арештували знову на 10 днів. Загалом за весь період служіння чоловік був увʼязненим 20 днів. Як пригадує його донька, вони з матір’ю молилися за те, щоб Господь зберіг батька від довгого арешту.

“Молилися, звісно, завжди молилися за нього, і Бог дав, що все минулося без довгострокових арештів”, – ділиться донька Рая Горпинюк.

Безліч разів Петра Дмитровича викрадали й вивозили до лісу,  де погрожували, але він залишався відданим Богу. Спокійним був і тоді, коли викликали у відділення КДБ, а потім залишили наодинці, щоб подивитися, якою буде реакція служителя. Проте він просто заснув, довіривши ситуацію Господу.

Неодноразово доводилося сплачувати чималі штрафи. У той час на служіннях гостям церкви заборонялося проповідувати, але не хотілося брату боронити їм звіщати Слово Боже, отож сплачував штрафи, які іноді були більшими за його зарплату.

Владою було дозволено збиратися й молитися в Будках, отож християни з довколишніх сіл приїжджали туди. Після зібрання або ж бесіди могло відбутися водне хрещення. Його проводили таємно і влітку, і взимку. “Лід ламали і хрестили о 3 ночі, щоб не бачила влада, адже забороняли”, – розповідає Петро Дмитрович.

Біблії були дефіцитом навіть серед вірян, тому пастор скуплював їх, коли мав таку нагоду, та приносив у дім молитви. Окрім служіння в церкві, займався будівництвом та столярством. Під його керівництвом було збудовано близько сотні будинків та декілька молитовних домів.

Діти служителя з теплотою в очах згадують своє дитинство, у якому Петро Дмитрович своїм прикладом показав, яким повинен бути християнин. “Батько, пастор, служитель з великої літери. Він як читав і проповідував, так жив і живе. Ми змалку бачили, як тато вникав у Слово Боже”, – розповідає донька Людмила Бак.

“Кожен вечір сімʼя збиралася на молитву. Батько завжди кликав, щоб усі, хто є в хаті, разом молилися”, – пригадує донька Олена Бак.

Петро Мартинюк завжди бажає кожному: “Жити тихо, мирно, покірними бути один одному, на зібрання ходити, Богу служити. До Господа найперше йти, щоб Він благословив ту чи іншу задуману справу, аби вона була влаштована й виконана згідно Слова Божого”.

Служіння пастора було й залишається кропіткою працею, яка потребує неабиякої витривалості, а найголовніше – щирої відданості Богу. Нехай Господь благословить служителів та їх працю.

Для того, щоб детальніше ознайомитися з життям та служінням Петра Мартинюка ви можете перейти за посиланням: https://surl.li/kmwjmr

Каріна Зелінська (за матеріалами програми «43 роки пастором. Історія служителя Петра Мартинюка»)