Служіння довжиною в життя

2 травня 2025 року в церкві «Спасіння» (с. Підгайці) відбулася зустріч для матерів, які виховують дітей із особливими потребами. Конференцію під назвою «Служіння довжиною в життя» відвідало 107 гостей, для яких тема життєво актуальна.

Пастор помісної церкви Віктор Котяш на початку зустрічі поділився власними переживаннями, що стосувалися теми заходу та виділив три основні випробування, із якими стикаються матері дітей з особливими потребами: фізичні, емоційні й ті, які заховані в питанні: «Господи, чому я?».

Відповідальна за жіноче служіння церкви «Спасіння» та Луцького регіонуМирослава Денисюк зазначила, що Господь кожному дає різний дар. Особливу увагу вона приділила таланту втішанню: «Іноді люди не до кінця розуміють цінності цього хисту, хоча перед Богом він є надзвичайно важливим, саме тому – дається не кожному».

Діна Рибак, відповідальна за сестринське служіння ВО УЦХВЄ, зазначила: «Ми хіба ніколи не думали, що ж це буде, коли протягом двох тижнів ішов дощ? А восени, коли зароджувала нива, уже й не згадувалися залиті поля. Адже Господь попереджав, що даремно нічого не падає. Тому важливо бути уважними до Його Слова».

Ростислав Поцікайло, працівник Департаменту освіти УХЦВЄ, народився з вадою  розвитку кистей рук. Він поділився спогадами з дитинства: «Я був обузою для сім’ї, батьки не мали спокою на душі. Та одного разу приїхали брати й молилися разом з церквою за мене, і Бог зцілив від проблем з серцем». Проте вада з руками не зникла, та це ніяк не обтяжує чоловіка: «Настільки звик до такого життя, що якби мені запропонували мати здорові руки, – відмовився б. Я унікальний».

Тема проповіді Ростислава – «Наболіле». На основі історії про хворого з Віфезди спікер виділив три основні болючі зони, які є в багатьох людей: «Ніхто не розуміє мій біль», «Ніхто мені не допомагає», «Хтось, але не я».

Проповідник зазначив, що коли Ісус оздоровив хворого, то сказав йому такі слова: «Ось видужав ти, не гріши ж більше, щоб не сталося тобі чого гіршого» Івана 5:14. Причина всіх інвалідностей, проблем і катастроф – це гріхопадіння людини. Проте є справжній Агнець, який переміг гріх. І там, на небесах, переступу й вад не буде. Тому навіть якщо Бог на землі когось не зцілить, Він є Той , Хто викупив гріхи кожного».

Ольга Козачок, дружина старшого єпископа УЦХВЄ, поділилася спогадами, що з самого дитинства батьки навчали її вірити  не в загального Бога, а в особистого. У їхній сім’ї теж був складний період, коли другий син народився з гематологічним остимілітом: «Хвороба не вибирає грішніших, вона трапляється в будь-кого». Рідні не втрачали надії, а ревно молилися й бачила результати: інфекція зникала. Жінка згадує: «Важко, коли не можна допомогти своїх дитині, ще й інші питають: «Де ж твій Бог?» Та Господь дає сили все пройти. На завершення вона сказала: «Служіння довжиною в життя – це хрест, який ми несемо не самі, а з Господом, а діти – дар та благословення».

Учасниця конференції Валентина Грицак розповідала про свого сина з синдромом Дауна та вадою серця, якому лікарі пророкували недовге життя.Проте вже 39 років Бог проводить його. Валентина отримала відкриття, що вона набагато сильніша, ніж думала, адже з нею Господь, а з Ним можна пройти будь-яку дорогу: «Попри всі складності, із якими стикаються матері дітей з особливими потребами, не потрібно боятися, бо кожна з нас знайшла благодать у Творця, навіть якщо ця благодать тяжка чи неприємна. Він допомагає».

Надія Щурук, завідувачка поліклінічного відділення перинатального центру, поділилася роздумами на тему «Початок чи кінець», зокрема звернула увагу, що:

Уперше почувши діагноз, не можна впадати у відчай, адже  не завжди прогнози лікарів та майбутнє пацієнта збігаються.
Лікар повинен сказати правдивий діагноз, але й водночас допомогти направити подальші дії.
На що опиратися, коли діагноз уже є? Важливо заручитися підтримкою чоловіка й разом прийняти рішення. Також варто поговорити з іншими членами церкви, жінками, у яких є подібні проблеми.
Додаткова хромосома – це побічні турботи, але й набавні радощі. Звичайно, дітки з такою патологією потребують більшої опіки, але вони дарують більше любові та радості.
Важливо довірити Божому Слову, через яке Він потішає та укріпляє в складні періоди.

Заступник старшого пресвітера Волинського обласного об’єднання УЦХВЄ по Луцькому регіону, старший пресвітер церкви “Святої Трійці” м. Луцьк Петро Рибак завершив конференцію, провівши паралель між материнською любов’ю та любов’ю Божою: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» Ісаї 49:15.  Він зауважив, що материнська любов є найвищою після Божої. Жінки готові на все заради своєї дитини, але Бог віддав Свого Сина заради нас.

Під час конференції співав гурт «Вибір» із «Церкви Христа Спасителя» м. Луцьк. Після закінчення основної частини учасниці заходу мали час для спілкування за спільною вечерею.

Запис зустрічі за посиланням:

https://www.youtube.com/live/aGUAeF2U2hw?si=pg_2xYRPdomaqLTC

Каріна Зелінська