Із перших днів повномасштабного вторгнення «Віфанія» активно допомагає всім, хто постраждав через воєнні дії. На кухні дому молитви готувалися обіди для військовослужбовців та людей зі Сходу нашої країни, члени церкви проводили спілкування для вимушено переселених та підтримували їх молитовно. 

Про те, чому ця праця є важливою та що члени церкви роблять сьогодні, розповів помісний  благовісник Віталій Дацюк.

–  Як вдалося розгорнути настільки активну волонтерську діяльність?

Ще під час перших днів війни від Луцької міської ради надійшло прохання, щоби ми облаштували укриття в підвальному приміщенні дому молитви для людей нашого району. Усе швидко зробили завдяки спільним зусиллям братів і сестер. 

Невдовзі зібралися общиною в домі молитви й обговорювали подальші дії: хто за що має відповідати у волонтерській праці. Українці почали масово виїжджати з місць бойових зіткнень, тому було вирішено пожертвувати на цю справу два церковні мікроавтобуси. Більший із них (на 55 місць) регулярно відправляли в Тернопіль до залізничного вокзалу, там забирали людей, що приїхали в невідомість, та привозили їх на територію дому молитви, де на них чекали сестри, які щодня готували їжу.

Члени нашої церкви забирали переселенців у свої хати на ночівлю. Когось поселяли в приміщенні дому молитви, декого, хто хотів, відвозили до устилузького кордону. Окрім цього, здійснювалися гуманітарні виїзди, під час яких допомагали продуктами тим, хто мав потребу. 

• Яку ціль ставили перед собою?

Ще до початку повномасштабного вторгнення на церковній кухні ми почали готувати обіди для людей із інвалідністю, годували й малозабезпечених, чим займаємося й досі. 

Із перших днів війни кожного дня возили гарячі страви на блокпости впродовж двох років. Регулярно відвідували Луцьку районну лікарню, щосереди привозили вечерю для військових. Заходили в палати, щоб поспілкуватись та підтримати поранених. Також молились за їхні потреби, більшість пацієнтів знаходилися далеко від своїх домівок, тож дуже цього потребували.

Окрім того, силами й фінансами нашої церкви були організовані виїзди команд-поварів (15-17 людей) у напрямках Луганської, Запорізької,  Херсонської та Донецької областей. На польових кухнях готували бограч, плов, каву та інше. Сестри ще в Луцьку пекли до гарячих напоїв пироги та різні смаколики. 

Сьогодні, окрім волонтерської діяльності, ми займаємось благовіщенням у пансіонаті, що знаходиться на Теремнівській вулиці. У ньому проживають 153 людини, із яких 46 – переселенці. Там члени нашої церкви проводять невеличкі зібрання з проповіддями, віршами та псалмами.

– Приймаючи людей та служачи їм, чи бачили ви зміни в їхніх долях?

         Так, я бачив, як Бог змінював серця. Якось сім’я з 5-ти осіб, втікаючи від жахливої війни, зупинилися на околицях Луцька для того, щоб знайти місце для сну. Відкривши список волонтерів, почали телефонувати, але спроби здавалися марними: на дзвінок не відповідали або ж усі можливі місця перепочинку були переповненими. Вони б згодилися заночувати в автомобілі, але в авто їхала бабуся, яка виснажилася від довгої дороги, а потім же знову в путь. Набирають черговий номер – з’явилася надія. Прибули на територію «Віфанії». Їх смачно нагодували і відвезли відпочити до однієї сім’ї з помісної церкви.

У родині, яка приютила біженців, виховувалось шестеро маленьких діток. Атмосфера, що панувала в домі, справила заспокійливі й приємні враження на гостей.  Відпочивши, вони почали шукати будинок для оренди, але все намарно – скрізь відмовляли. Господар дому, побачивши їхню стурбованість, сказав, що вони сміливо можуть лишитися в них на скільки буде потрібно. Певний час там і жили, а згодом знайшовся безкоштовний будинок сім’ї з церкви, яка виїхала за кордон. Між родинами зав’язалася міцна дружба, і вони радо відвідували богослужіння разом. Слово Боже глибоко торкалося серця приїжджої жінки, і вона щиро його прийняла. Повернувшись до рідної домівки, віднайшла церкву християн віри євангельської і вже там прийняла Ісуса як свого особистого Спасителя, заключивши з Ним заповіт через водне хрещення. 

• Чи завжди вистачало людей, охочих до волонтерської діяльності?

Було задіяло дуже багато братів та сестер із нашої церкви, близько 600, які плідно працювали для інших. Кожен відігравав важлива роль: хтось готував продуктові набори, хтось працював на кухні, хтось відповідав за транспорт. 

Людей вистачало. Із Божою допомогою, ми змогли прийняти та допомогти всім, про кого знали, що вони мали в цьому потребу. 

• Чи жертвують люди кошти на цю справу?

Люди дуже відкриті й щирі щодо фінансів, тож справа впродовж чотирьох років не зупиняється, а, навпаки, поширюється, за що слава Богу. Допомагають матеріально й друзі з-за кордону, тому грошей вистачало.

Розмовляла Карина Зелінська