Поліське село Боровне розташоване на низовині болотистого берега р. Стохід. Православне населення цього села чомусь немає у своєму селі православного храму, жителі цього села мабуть належать до іншого приходу. (ред. – Нині в селі діє Православний Храм та є Дім молитви)

Але, ще після закінчення Першої Світової Війни, разом з людьми, які повертались з біженців, повернулись також: Петро Смітюх, Микита Коваль та Грицько Климчук. Які мали нагоду перебуваючи в біженцях, зустрінутись з Євангельськими Християнами, через свідчення, яких вони увірували в Господа, як свого особистого Спасителя. Ці троє були першими євангелістами, що звіщали в Боровні і околишніх селах про Божу любов до грішників. Від них першими почули ту добру новину про спасіння рідні сусіди, а згодом односельчани, і євангельська звістка почала досягати інших сіл  Полісся. Спочатку люди були насторожені, нової віри цуралися, а вже скоро дехто зрозуміли і почали наближатися, зрозуміли, що то Слово Боже. Першими прийняли Христа  в своє серце, як особистого Спасителя Микола Копець, Гнат Копець, їхньому прикладу послідували також інші односельчани. Молода церква Євангельських християн села Боровне зростала, з бігом часу церква обрала керуючим бр. Грицька Климчука, а дияконом бр. Архипа Кадиру.

Початком Боровенської церкви рахується1922 рік, а у 1925 році віруючі цієї церкви вже побудували молитовний дім. У сусідніх церквах  в ті роки вже появлялись духовні дії, Бог хрестив Духом Святим увірувавши. Навідали проповідники повного Євангелія також церкву Боровна, проповідували, бесідували, поясняли Боже Слово із Дій Ап. 1:5-8 та 2:17-18 і інші місця Слова Божого. І Дух Святий почав працювати в серцях увірувавших.

У 1927 році більшу частину членів Боровенської церкви Господь хрестив Духом Святим з ознакою інших мов. Керуючі противилися хрещенню і діям Святого Духа, а тому хрещених Духом Святим відлучали. Але відлучені вибрали серед себе керуючим Гната Каширця і продовжували служіння окремо. Господь рясно благословив їх працю, каялись грішники, Господь хрестив Святим Духом з ознакою інших мов, у церкві були пророцтва, уздоровлення хворих, увірувавши славили Бога, радіючи у Святім Дусі.

У 1931 році Бог хрестив Духом Святим пресвітера, який вилучав хрещених Духом, пройшло небагато часу і церква села Боровна об’єдналась під впливом дій Святого Духа. Церкву рясно Бог благословляв і до 1939 року, церква виросла до 150 членів, прославляючи Бога в любові, мирі та злагоді. Алілуя!

Роки воєнного буревію, розрухи і перемін, Другої Світової Війни, принесли також чимало лиха віруючим Боровна. Багато братів цієї церкви були позбавлені волі за свої релігійні переконання. І зазнали багато страждань, голоду, холоду, непосильно працюючи в таборах Сухобезводної, залишивши дома жінок і дітей у злиднях, яких на кожному кроці принижували та кривдили.

У церкві залишилися тільки жінки, старики та діти і тільки і тільки у 1946 році на пресвітерське служіння був обраний брат Микола Копець, який ніс це служіння до 1856 року. А після продовжив це служіння в церкві брат Петро Заєць, вісімнадцять років брат Петро ніс це служіння в умовах переслідувань і принижень атеїстичною владою. Так, що у 1962 році, місцева комуністична влада, забрала у віруючих дім молитви, який вони збудували. Після чого, віруючих із трьох сіл приютила у своїй хаті жителька села Житнівки ─ Євдокія Смітюх. Побудувати другий дім молитви, влада віруючим не дозволила, хоч церква була зареєстрована. Більше, як сто членів разом зі своїми сім’ями тіснились у невеликій хаті сестри Євдокії.

Пройшли роки, у Євдокії обстановка змінилась, прибавилась сім’я, віруючі змушені були шукати інше місце. Дивлячись на безвихідне положення віруючих, брат Олексій Ліщук відкрив двері своєї хати для церкви, аж до 1992 року, віруючі мали притулок у Олексієвій хаті. Церкву і Богослужіння, які тут відбувались, Бог рясно благословляв, церква росла кількістю і духовно, грішники каялись. Атеїстичній владі було сутужно дивитись, на те, що  у віруючих є ріст, бо ж вони не могли діждатись того дня, «коли останнього віруючого покажуть по телевізору». Але вони не розуміли того, що те, що сказав Христос є сильніше того, що говорив Хрущов, бо ж Христос є вічно живий, а цей «владика» був і вже його нема. Христос одного разу сказав: «Я побудую Церкву Мою і ворота пекельні не подолають її». Мат. 16:18.

У1970 році на служіння пресвітера церква обрала брата Андрія Вознюка, який знову у нелегких умовах був слугою народу Божого 19 років. Досягнувши похилого віку брат Андрій попросив заміни. Тоді у 1990 році Боровенська церква почала будову дому молитви, який так потрібний для церкви, старі часи атеїстичних переслідувань минули. При Божій допомозі віруючі щиро працювали і не жаліли коштів, щоб мати своє приміщення. І Бог так поблагословив цей труд, що 14 червня 1992 року, віруючі села Боровне разом з гостями відсвяткували відкриття гарного, просторого, нового молитовного дому. Це була велика вдячність Богу і велика радість для церкви, тому що вона довго переслідувалась, і тіснилась по чужих кутках.

Боровенська церква на даний час нараховує у своєму складі 104 члени, тому що віруючі села Піщане відділились і зареєстрували Піщанську церкву. Віруючі цих сіл розділились при повній згоді, благословляючи одні одних. Місцева церква при Божому благословенні продовжує трудитися і славити Бога, за Його милості, що поміг до цього часу. Слава Господу Ісусу Христу! Алілуя!

_________________

Тимофій Калинюк. Історія Християн Віри Євангельської Волині, Друге доповнене видання 2005 року, Сакраменто – Каліфорнія: Видавництво журналу «Християнське життя».